Досить вести нескінченні війни з минулим свого народу
Ця стаття була надрукована у газеті "Вгору". Приємно, що коли на Покрову ЗМІ, як продажні шавки, почали облаювати хором Українську Повстанську Армію, одна з газет відверто й чесно написала про так звані "фашизм" та "антифашизм" у нашому політикумі.
***
Коли мені повідомили мої колеги-історики, що їх терміново знімають з навчання і відправляють на презентацію книг з історії, яка проходила в палаці молоді, я за них зрадів, у країні не вистачає в достатній кількості якісних наукових монографій, а книжкові презентації у провінційних містечках взагалі рідкість. Ні, книги є. І дуже хороші, Але ці книги просто не по кишені вчителям.
Але, виявилося, що я рано радів за колег. Їх зірвали з занять під час робочого дня лише для того, щоб вони взяли участь у передвиборчому заході Партії Регіонів. І книг вони ніяких не отримали, а тільки послухали розповідь про "поганих" націоналістів. Їм, щоправда, показали кілька фотокопій документів і "відкрили очі" на те, що лідери двох політичних партій, які балотуються до парламенту, нібито не приховують своїх "коричневих" поглядів. Вели це пропагандистське дійство заступник голови Херсонської обласної ради Тамара Федько і два народних депутати - Вадим Колесніченко та Нестор Шуфрич. Депутати презентували виданий у Росії збірник документів "Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. 1939-1945".
Необхідно відзначити, що в книзі представлена добірка величезної кількості документів, які вперше публікуються. Вони варті того, щоб їх прочитати й осмислити. Але треба визнати, що навіть у Москві, під час презентації цієї книги, виникли дискусії. Суперечки точаться не з приводу достовірності документів, а з приводу їх підбору та запропонованої концепції.
Справа в тому, що мета діяльності українських націоналістичних організацій, як це не парадоксально, не має ніякого відношення до другої світової війни. Вони цю війну не розв'язувати, як це зробили тодішні союзники Третій Рейх і СРСР.
Українські націоналістичні організації не нападали на сусідні держави. Багато хто воліє не згадувати, що до 1941 року Третій Рейх захопив території дев'яти європейських країн, а СРСР трохи менше - шести країн. І все це дві тоталітарні держави робили в рамках союзницьких договорів про дружбу і співпрацю.
http://www.youtube.com/watch?v=S6gg1z5DovI&feature=player_embedded
Українські націоналісти вели свою війну - спочатку з Польщею, потім з Німеччиною і СРСР. За свою державу. Їх війна почалася не 1 вересня 1939 й закінчилася не 9 травня 1945 року. І чи можна звинувачувати їх у колабораціонізмі, як це люблять робити радянські, а зараз і російські ідеологи, і їх прихильники в Україні? Звинувачувати і поміщати у вузькі рамки одного історичного періоду?
Відразу нагадаю читачам, що колабораціонізм ( фр. Collaboration - "співробітництво") в юридичному трактуванні міжнародного права - усвідомлена, добровільна та умисна співпраця з ворогом, в його інтересах і на шкоду своїй державі. Термін частіше застосовується в більш вузькому розумінні - як співробітництво з окупантами. Територія Східної Польщі були захоплені німецькими і радянськими військами. Вони ніколи до цього не були частиною СРСР. Потім, у жовтні 1939 року на території Західної України були проведені вибори в так звані Народні збори. Історики знають, що, по-перше, в тих виборах не змогли брати участь багато жителів захоплених Червоною Армією територій, так як вже мучилися в катівнях НКВС. Багатьох позбавили виборчих прав. Але навіть куце голосування було повністю сфальсифіковане. І ось фальшиво обрані Народні Збори, які формально і були колабораціоністськими, оскільки допомагали радянським окупантам, і попросилися до складу СРСР.
Але керівництво СРСР через кілька років було змушене відмовитися від домагань на ці території в обмін на допомогу західних країн у війні з гітлерівською Німеччиною. 30 липня 1941 було укладено відомий договір Сікорського - Майського, згідно з яким СРСР визнавала всі окуповані Червоною Армією в 1939 році території за Польщею. І не можна однозначно стверджувати, що українські повстанці були колабораціоністами або звинувачувати в тому, що вони співпрацювали з фашистами. А ось комуністичне керівництво тодішнього СРСР не тільки співпрацювало на початку війни з нацистським керівництвом Німеччини, а й розв'язало разом з ним Другу світову війну.
Біда українських повстанців була в тому, що вони жили в своєму історичному часі, який не потрапляв у такт історії великої Європи. І щоб об'єктивно розібратися з національно - визвольною війною, яка палала в Західній Україні і в тому, чому воїни повстанської армії стріляли в солдатів польської, німецької та радянських армій, часто роблячи злочини проти мирних жителів, треба було не обмежувати публікацію історичних документів жорсткими рамками чужої для українських патріотів війни. Але об'єктивна реальність і бажання осягнути складнощі історичного процесу не є, вочевидь, метою російських укладачів непоганої в цілому, але вкрай суб'єктивно складеної збірки. І вже точно, це не мета політиків, які презентували даний збірник під прапорами Партії Регіонів у нас в Херсоні. Та й про яку об'єктивність і правдивість може йти мова, якщо для красного слівця ці політики іноді не щадять навіть своїх батьків. Нагадаю, зовсім нещодавно народний депутат Вадим Колесніченко на сесії Верховної Ради, звинувачуючи у фашизмі політичних супротивників, розповів, що його батько згорів у танку в Білорусії, борючись з фашизмом. Та допитливі журналісти з'ясували, що цей народний депутат народився в 1958 році і тому його батько ніяк не міг згоріти в танку в Білорусії, яку звільнили за тринадцять років до народження майбутнього регіонала.
Випливають з усіх боків неприємні речі: для вирішення своїх поточних політичних вигод, за державні гроші, використовуючи адміністративний ресурс, політики створюють історичні міфи, зіштовхуючи лобами жителів різних регіонів нашої країни. І для цих політиків зовсім не важливо, що війни давно закінчилися, але біль у багатьох ще не минув, що ворогів немає, а є різні політичні погляди, історичні герої і різні реалії.
На жахливих маніпуляціях, підтасовках, стереотипах у результаті народжується ненависть і злість до "ворогів". При цьому ці політики відразу підказують нам імена "ворогів". Так здійснюється їхня політика. Так вони згуртовують навколо себе своїх виборців, маніпулюючи їхньою свідомістю. Й іноді думається мені, що треба бути чесним, і ввести на час виборів мораторій на спекуляції історичним минулим. Змусити наших політиків говорити про майбутнє, про розвиток країни, а не вести нескінченні війни з минулим своєї країни і свого народу.